Адоптивна імунотерапія (від англ. adoptive - усиновлений) - метод біотерапії, заснований на впровадженні (поверненні) в організм хворого аутологічних клітин, раніше активованих in vitro і при цьому отримавших виражені протипухлинні властивості. Методики цього розділу біотерапії одержали наступні найменування: адоптивна імунотерапія лімфокін-активованими клітинами-кілерами (ЛАК-клітинами), терапія на основі дендритних і стовбурових клітин, терапія аутологічними лімфоцитами, ін.

Цитотоксичні лімфоцити (ЦТЛ) і натуральні кілери (НК) - ключові складові в системі протипухлинного нагляду. Їх протипухлинна активність може бути посилена під впливом цитокінів (ІЛ-2) і інтерферонів (ІФ) і ін., коли при інкубації in vitro мононуклеарів крові або інфільтруючих пухлин лімфоцитів (TIL) з ІЛ-2 генеруються лімфокін-активовані кілери (ЛАК). ЛАК також можуть бути отримані з лімфоцитів ексудата, евакуйованого із серозних порожнин. Сувмісне застосування ІЛ-2 і ЛАК при ексудативних формах злоякісних новоутворень більш ефективно, ніж монотерапія ІЛ-2.

Клінічні випробування адоптивної ІЛ-2/ЛАК-імунотерапії в 1990-х рр. показали можливість досягнення ефекту при раку печінки, товстої й прямої кишки, лімфомах, меланомі, ін. Механізм дії ЛАК складається із прямого цитотоксичного враження аутологічних пухлинних клітин, а також їхньої здатності синтезувати й вивільняти біологічні активні речовини, такі як цитокіни.

Важливою умовою досягнення успіху адоптивної імунотерапії є досягнення ефективної концентрації ІЛ-2 і ЛАК в області самої пухлини при системному введенні. Тому були початі спроби локальної ІЛ-2 / ЛАК-терапії. Наприклад при інтрацеребральному введенні ЛАК і ІЛ-2 у пухлину мозку або в її ложі після операції. Клінічна ефективність локальної імунотерапії показана при внутріплевральному або внутріперитонеальному введенні ІЛ-2 і ЛАК у зв'язку з пухлинним плевритом або асцитом. Очевидна перспективність локальної адоптивної ІЛ-2/ЛАК-терапії при пухлинних перикардитах, оскільки менший обсяг порожнини перикарда, порівняно з обсягом плевральної або черевної порожнин, дозволяє досягти в ній найбільшої концентрації препаратів.

Іншим шляхом підвищення ефективності імунотерапії є максимальна циторедукція пухлини, що дозволяє досягти оптимального співвідношення пухлинних клітин і кілерів, що, за даними Н. Kimura і співавт., у досвідах in vitro становить 1:10. Крім того, у цьому варіанті адоптивної імунотерапії застосовуються низькі імуностимулюючі дози ІЛ-2 (0,5-1 млн ME), не викликаючі імуносупресію й мієлодепресію, а також інших побічних ефектів, характерних для високодозної ІЛ-2 -терапії. Цей вид лікування не тільки поліпшував якість життя хворих, але й вірогідно підвищував час безрецидивного періоду життя.

Найбільш перспективним напрямком у розвитку біотерапії пухлин варто вважати сполучення методів активації специфічного й неспецифічного імунітету. Адоптивна імунотерапія ЛАК-клітками й автовакцинами в сполученні з малими (імуностимулюючими) дозами цитокінів повинна проводитися після максимальної циторедукції, для лікування резидуальної хвороби й профілактики рецидивів захворювання. При розповсюджених формах злоякісних новоутворень імунотерапія доцільна в тих випадках, коли можливо локальне введення препаратів з метою створення діючої концентрації в області пухлинного процесу.

Інтерферони (ІФ) - група секреторних глікопротедів, що володіють антивірусними, антипроліферативними властивостями. ІФ також підвищують активність ефекторів природного й специфічного імунітету, регулюють клітинне диференціювання, стимулюють апоптоз, підсилюють дію цитостатиків.

У відділенні біотерапії РОНЦ проведено 2 рандомізованих дослідження, у яких вивчалася активність вітчизняних рекомбінантних цитокінів - інтерферону (Реаферон) і інтерлейкіну-2 (Ронколейкин) у монорежимах й у комбінації з хіміотерапією у хворих з метастазами меланоми шкіри й нирково-клітинного раку. Ці пухлини є класичними прикладами не тільки імуногенних, але й хіміорезистентних злоякісних новоутворень. Результати свідчать про можливості практичного застосування препаратів, що вивчалися, при даних, прогностично несприятливих пухлинах [3].