Клітини ЛАК у клінічних випробовуваннях вперше застосовували у 80-х роках. Тоді терапія з їх використанням викликала особливі надії на ефективне лікування раку. В основному варіанті вона полягала у введенні пацієнтам високих доз ІЛ-2 кожні 8 годин впродовж 5 днів (з метою активації прекурсорів ЛАК клітин), після чого в процесі лейкоферезу отримували лімфоцити крові і культивували їх in vitro, одночасно стимулюючи ІЛ-2. Після цього отримані в такий спосіб клітини ЛАК вводили назад пацієнтам з одночасним додатковим введенням ІЛ-2. Інші варіанти терапії ЛАК-клітинами полягали в тривалій ін фузії ІЛ-2 замість одноразових ін’єкцій, або введення ЛАК-клітин без ІЛ-2. Ефективність лікування ЛАК-клітинами виявилась незадовільною – невеликий терапевтичний ефект отримано майже виключно щодо меланоми і раку нирки, що в поєднанні з виявленими смертельними ускладненнями під час терапії дещо охолодило ентузіазм щодо використання клітин ЛАК.

Макрофаги можуть виявляти сильний неспецифічний цитотоксичний ефект щодо пухлинних клітин, що підтверджено численними дослідженнями in vitro. Однак основною умовою є їх попередня активація. Зростання доступності рекомбінованих цитокінів за останні роки, в тому числі IFN-γ (найсильнішого активатора макрофагів) стало стимулом для започаткування спроб використання макрофагів у лікуванні пухлин людини. Джерелом макрофагів у клітинних дослідженнях до цього часу біли ізольовані з крові (в процесі цитогенезу) моноцити, культивовані in vitro з додаванням стимуляторів або факторів, які полегшують ріст або диференціацію цих клітин (IFN-γ, GM-CSF, 1,25-гідрокси-вітамін D₃). Макрофаги вводились системно (довенно), або місцево (в черевну порожнину).Певний терапевтичний ефект спостерігали при другому варіанті та видається, що макрофаги можуть мати застосування передусім у регіональному лікуванні пухлинного процесу [4].